У широкому сенсі простежуваність — це інструмент, який визначає шлях продукту від джерела його виникнення до безпосереднього отримувача і представляє собою систему фіксування інформації про всі кроки в ланцюгу поставки цього продукту. Форма та зміст простежуваності залежать від виду харчового продукту, виробничих операцій та інших факторів. Це пояснює відсутність єдиного визначення системи простежуваності. Водночас універсальною є концепція, за якою система простежуваності складається з трьох базових елементів:

 1)  простежуваність постачальника (зовнішня простежуваність, крок назад);

 2)  простежуваність процесів (внутрішня простежуваність);

 3)  простежуваність покупця (зовнішня простежуваність, крок вперед).

     Фіксування інформації про продукт та здатність надати її в разі необхідності є невід’ємними складовими кожного із зазначених елементів. Здебільшого законодавчі вимоги фокусуються на необхідності забезпечення зовнішньої простежуваності. Запровадження внутрішньої простежуваності на підприємстві регулюється власне бізнесом шляхом включення цієї вимоги в міжнародні та більшість приватних стандартів, наприклад, ISO 22 000, FSSC 22 000, BRC, IFS1.

     Головною метою включення положень щодо простежуваності в законодавчі акти є забезпечення можливості здійснювати максимально точні відклики продуктів та швидко надавати інформацію відповідним державним органам у разі виникнення проблем з безпечністю харчових продуктів.

     Як правило, вимоги щодо обов’язкового запровадження простежуваності поширюються на всіх операторів ринку, задіяних у ланцюгу харчового продукту, а саме на:

-операторів ринку первинного виробництва;

-операторів ринку, які здійснюють зберігання харчових продуктів;

 -брокерів та трейдерів;

 -компанії-перевізники;

 -дистриб’юторів;

 -ритейлерів;

 -заклади громадського харчування;

 -операторів ринку — виробників.