Ми живемо з домашніми тваринами «пліч-о-пліч» протягом багатьох століть. Вони стали повноправними членами сім’ї у багатьох родинах. Домашні тварини допомагають побороти самотність, покращити настрій. Існує навіть окремий вид терапії, так звана пет-терапія. Це індивідуальна або групова активність, до якої залучають тварин для покращення самопочуття пацієнтів.

     З іншого боку, тварини теж можуть хворіти, і деякі з цих хвороб дуже небезпечні для людини. У цій статті ми розглянемо деякі хвороби, що передаються від домашніх тварин людині, і розповімо, як їх уникнути.

     За даними медичних фахівців, існує близько 40 серйозних захворювань, переносниками яких є тварини. Хвороби, що передаються людині від тварин, називаються зоонозами.

     Кішки і собаки є найпоширенішими переносниками зоонозів. Найчастіше інфікування відбувається, коли тварина дряпає або кусає людину.

Лептоспіроз

     Це інфекційна хвороба, спричинена збудником – бактерією Leptospira. Переносниками лептоспір у природі є гризуни (щури, миші), рідше домашні тварини – собаки.

     Люди заражаються через контакт з водою, їжею або ґрунтом, що містить сечу інфікованих на лептоспіроз тварин. Безпосередньо у тіло людини збудник лептоспірозу може потрапити через тріщини, порізи, рани на шкірі чи слизові оболонки (очі, ніс, рот).    Вживання інфікованої їжі та води також може спричинити захворювання. Від людини до людини захворювання не передається. До симптомів відносять високу температуру, сильний головний біль, озноб, болі в м’язах, блювоту, пожовтіння шкіри та очей, діарею та висип. Лептоспіроз може призвести до печінкової недостатності, утрудненого дихання, пошкодження нирок, інфекції головного і спинного мозку та навіть смерті.

     Профілактика лептоспірозу: ризики захворіти на лептоспіроз суттєво зменшуються, якщо люди будуть уникати перебування та ловлі риби у потенційно зараженій воді, контактів із хворими та інфікованими тваринами, проводити щеплення домашніх та сільськогосподарських тварин проти лептоспірозу, у приватних будинках захищати воду для пиття та продукти харчування від доступу мишовидних гризунів, проводити заходи щодо знищення гризунів у особистих помешканнях тощо.

Сальмонельоз

     Хворобу викликає велика група бактерій сальмонел (Salmonella), які стійкі у зовнішньому середовищі. Захворювання характеризується ураженням органів травлення з розвитком синдрому інтоксикації. Одне з джерел зараження людини – контакт з фекаліями тварин, хворих на сальмонельоз.

     Симптоми захворювання: підвищення температури, головний біль, слабкість, нездужання, біль у животі, нудота, блювання, діарея. Сальмонельоз призводить до серйозного ураження нирок у маленьких дітей.

     Профілактика сальмонельозу повинна включати широкий комплекс ветеринарних, санітарних та протиепідемічних заходів.

Гельмінтоз

     Дуже часто коти і собаки стають переносниками гельмінтів. Гельмінти – це внутрішні паразити (ендопаразити), що можуть локалізуватися у різних органах тварини. Серед гельмінтів, що паразитують у котів та собак, є представники круглих (нематоди), стрічкових (цестоди) і плоских (трематоди) червів. Основними кишковими паразитами у домашніх котів і собак є нематоди (Toxocara, Ancylostoma, Trichuris) і цестоди (Dipilidium, Taenia, Echinococcus, Diphyllobothrium latum).

     Гельмінти широко розповсюджені. Цьому багато в чому сприяє велика кількість бездомних тварин, які є резервуаром паразитів, а також висока стійкість паразитів і специфічність їх життєвого циклу. Для зараження одними глистами тварині достатньо проковтнути яйця паразита, які можуть бути у вуличному бруді, пилу, на одязі та взутті людини. Для зараження іншими – обов'язкова наявність проміжного господаря, що містить паразита. У ролі проміжних господарів виступають кровосисні членистоногі, миші та інші дрібні гризуни, риби, сільськогосподарські тварини (корови, вівці, свині). Розглянемо деякі з гельмінтозів.

• Токсокароз. Це паразитарне захворювання, зумовлене нематодами, які паразитують у кишківнику собак (Toxocara canis) або котів (Toxocara mystaх). Найчастіше хвороба передається дітям через контакт із домашніми тваринами. Симптомами токсокарозу є: характерні висипання на тілі, набряк обличчя, лихоманка, збільшення лімфатичних вузлів. У частини хворих токсокароз викликає біль у животі, блювання, метеоризм, проноси тощо.
• Ехінококоз. Це паразитарне захворювання, зумовлене збудником стьожковим гельмінтом (Echinococcus granulosus), яке характеризується утворенням у печінці, а також легенях та інших органах паразитарних кістозних утворень (множинних або солітарних). Основним джерелом захворювання є інфіковані дозрілими ехінококами собаки, які виділяють у навколишнє середовище із випорожненнями яйця гельмінта. Зараження людини відбувається під час контакту з хворою собакою або внаслідок вживання овочів, води, забруднених яйцями ехінокока. Клінічні прояви ехінококозу зумовлені локалізацією паразита (печінка, легені, шкіра, стінка шлунка) та його розмірами.

     Загальна профілактика гельмінтозів: виявлення та лікування хворих, гігієна водопостачання, харчування і особиста гігієна. Запобігання фекальному забрудненню навколишнього середовища тощо.

Феліноз (у побуті – хвороба котячої подряпини)

     Це гостре інфекційне захворювання, збудником якого є мікроорганізм Bartonella henselae. Резервуаром для інфекції є коти (особливо сіамські), адже збудник хвороби є представником нормальної мікрофлори порожнини рота у котів.

     Симптоми хвороби: на місці укусу виникає утворення, ззовні схоже на укус комах, можуть збільшуватись найближчі до місця подряпини лімфовузли, підвищуватись температура.

     Профілактика. Навіть найдрібніші подряпини слід обробляти і слідкувати за їх загоєнням. Особливо це стосується дітей.

Токсоплазмоз

     Це інфекція, викликана збудником Toxoplasma gondii. Вона поширена серед птахів та ссавців. Проте саме домашні коти стають найкращим середовищем для існування цього збудника.

     Заразитися нею можна через екскременти домашнього улюбленця. Наприклад, під час прибирання котячого туалету. Також токсоплазмозом можна захворіти при обробці сирого м'яса або вживаючи погано проварене або просмажене м'ясо (особливо баранина, свинина).

     Часто хвороба протікає без симптомів, проте гостра форма може викликати нудоту, судоми, запалення лімфовузлів і високу температуру.

     Захворювання особливо небезпечне для вагітних, адже може викликати серйозні патології у плода та навіть спровокувати викидень. Крім того, у немовляти може з'явитися вроджений токсоплазмоз, жовтяниця або розумова відсталість.

     З метою профілактики токсоплазмозу необхідно: не вживати в їжу м’ясні продукти, яйця без достатньої термічної обробки (прожарювання, проварювання); дотримуватись правил особистої гігієни при догляді за тваринами, особливо котами; ретельно мити руки після контакту із землею; не вживати в їжу немитих овочів, ягід.

Сказ

     Це гостре особливо небезпечне вірусне захворювання, спричинене нейротропним вірусом сказу (англ. Rabies virus із роду Lyssavirus). Характеризується розвитком своєрідного енцефаліту зі стрімким ушкодженням центральної нервової системи.

     Джерелом та резервуаром збудника сказу є дикі та свійські хижі тварини, що належать до класу ссавців. Людина може заразитися сказом від інфікованої тварини через:

• укус;
• подряпини та мікроушкодження шкіри;
• потрапляння зараженої слини на слизові оболонки.

     У контактний спосіб людей найчастіше інфікують коти й собаки - з-поміж свійської фауни, а в дикій природі - лисиці та вовки. Особливу небезпеку становлять безпритульні тварини, зокрема собаки, для яких укус є інстинктивною реакцією для захисту території, членів зграї або здобуття їжі.

     Захворювання має 3 стадії розвитку:

– Продромальний період триває 1-4 доби і проявляється свербінням, болем, набряком і почервонінням рубця. Спостерігається підвищення температури тіла до 38°С, головний біль, неспокій (безпричинний страх), порушення сну (безсоння, кошмари), втрата апетиту.

– Стадія збудження: різко підвищується чутливість до найменших подразнень органів чуття: яскраве світло, різні звуки, шум. З’являються тривога, напади водобоязні. Хворі стають агресивними, буйними, з’являються галюцинації, марення, спостерігаються судоми, парези та паралічі м’язів. Стадія збудження, як правило, супроводжується лихоманкою до 40°С. З розвитком хвороби напади трапляються все частіше, а проміжки між нападами коротшають. Стадія триває від 4 до 7 днів.

– Стадія паралічів: приєднуються ознаки ураження черепних нервів. Слинотеча в поєднанні з порушенням ковтання призводить до появи піни в роті. Психомоторне збудження та судоми слабшають, хворий може пити та їсти («зловісне заспокоєння»). Через 12-20 годин настає смерть від паралічу дихання або зупинки серця, як правило, раптово, без агонії.

     Профілактика та заходи боротьби такі: 

1. Уникайте контактів з дикими та безпритульними тваринами! Своїх домашніх тварин вигулюйте у спеціально відведених місцях, не відпускайте гуляти без нагляду! Щорічно прищеплюйте своїх домашніх тварин проти сказу!
2. Скажених тварин характеризують певні клінічні симптоми та поведінкові зміни, які важливо вміти візуально визначати: втрата природного страху перед небезпекою, в т.ч. і перед людьми (хвора дика тварина може безстрашно «розгулювати» у населеному пункті), агресивність. При цьому з’являється рясне слиновиділення, водобоязнь, а для дрібної рогатої худоби ще характерний спазм гортані (ніби тварина чимось вдавилася).
3. Тварини, які покусали людей або інших тварин, підлягають негайній доставці власником до найближчого ветеринарного лікувального закладу для огляду та карантину під наглядом фахівців протягом 10 днів! Якщо за цей період не з’явилися ознаки сказу, тварина вважається здоровою, а потерпіла людина – не зараженою сказом.

     У разі укусу тварини необхідно ретельно промити (протягом 15 хв.) поверхню рани струменем води з бажано господарським милом, який містить в собі достатній відсоток лугу, щоб завдати руйнівної дії вірусам та бактеріям, що потрапили до рани. Мильна вода усуне слину тварини та бруд. Далі слід обробити краї рани 5% настоянкою йоду. Накласти стерильну пов’язку і негайно звернутися до медичного закладу. Тільки лікар (хірург, травматолог) оцінить ризик можливого зараження вірусом сказу і призначить при необхідності курс щеплень!

Шановні громадяни! Відомості, наведені в статті, носять інформаційний характер. Для одержання ґрунтовних консультацій звертайтесь до фахівців. Будьте здорові!