Виробництву екологічно чистої продукції в даний час приділяють багато уваги, особливо в країнах Європейського союзу. Проблема моніторингу якості та безпечності м’яса і м’ясопродуктів в сучасних умовах актуальна не тільки для України, але і світової спільноти. Особливо актуально наукове обґрунтування методів дослідження м’яса, що надходить на реалізацію за інвазійних захворювань і може мати ризики для споживача. Одним з критеріїв оцінки благополуччя стада є відсутність захворюваності худоби на гельмінтози.

     Найпоширенішою хворобою, яку доволі часто можна зареєструвати у корів та молодняку після вигульного періоду, є фасціольоз.

      Фасціольоз (Fasciolosis) — досить поширене, переважно з хронічним перебігом трематодозне захворювання різного віку жуйних (вівці, кози, велика рогата худоба), а також інших видів домашніх і диких ссавців. Хворіють люди.

     Найчастіше зараження людей фасціольозом відбувається при споживанні страв із таких рослин: крес-салату, круглолистової м’яти, водяного горіха, конюшини, петрушки городньої, черемші, часника, а також через овочі та фрукти, обмиті водою забрудненою личинками фасціол, при питті сирої води.

     Діагноз на фасціольоз встановлюють, ґрунтуючись на епізоотологічних даних та аналізі виявлених клінічних ознак хвороби з використанням методів спеціальної, етіологічної діагностики.

     Прижиттєво діагноз на хронічний фасціольоз уточнюють копроскопічним дослідженням. Найчастіше для цього застосовують метод послідовного промивання, який ґрунтується на принципі седиментації.

     Посмертно діагноз на хронічний фасціольоз встановлюють за наявності фасціол у печінці й ураховуючи характер патологоанатомічних змін у ній: різке збільшення чи зменшення органа, звапнення жовчних ходів, які виступають на поверхні у вигляді жовто-сірих тяжів товщиною до 1-2 см.

     Діагностика фасціольозу у людей ускладняється тим, що інтенсивність інвазії фасціолами зазвичай низька, а тому клінічний перебіг хвороби може бути невиразним. У гострий період хвороби (стадія міграції личинок) діагностика є особливо важкою із огляду на поліморфізм клінічних симптомів та ознак, частина з яких неспецифічні (слабість, головний біль у животі, нудота, блювання, екзантема, гепатомегалія) і є виявами алергозу. Діагноз фасціольозу в гострій стадії може бути ймовірним, хоч паразит ще не виділяє яєць. Важливий епідеміологічний анамнез. Яйця паразита в фекаліях з’являються лише через 3–4 місяці після зараження. На ранній стадії фасціольоз диференціюють з трихінельозом, хворобами системи крові.

     За два тижні до початку пасовищного сезону у господарствах обов’язково проводять вибіркове (10–20 % поголів’я) лабораторне обстеження тварин з метою контролю над ситуацією щодо зараження їх фасціольозом. Для запобігання зараженню тварин та навколишнього середовища фасціолами необхідно проводити профілактичні заходи.

     Комплекс профілактичних заходів проти фасціольозу повинен включати:

 - допуск на пасовища тварин, вільних від фасціол;

 - відмову від випасу тварин на заболочених та вологих пасовищах;

 - випас худоби на культурних чи благополучних природних пасовищах;

 - ізоляцію неблагополучних природних пасовищ від тварин строком на два роки при використанні таких пасовищ лише для заготівлі сіна;

 - згодовування сіна із заболочених та прирічкових територій не раніше ніж через 6 місяців після скошування;

 - проведення ротації (пасовищезміни) ділянок пасовища;

 - меліорацію малого масштабу – осушування надмірно зволожених ділянок пасовищ і скорочення площ біотопів малих ставковиків; суттєву роль у боротьбі зі ставковиками може відігравати й свійська водоплавна птиця, яка спроможна знищувати їх у великій кількості;

 - обладнання водопою для тварин відповідно до санітарно-гігієнічних вимог, бар’єрів навколо струмків, озер, боліт та канав перед випасанням тварин на пасовищах;

 - використання оздоровлюваних пасовищ для заготівлі сіна, яке треба згодовувати лише у кінці зимового періоду;

 - організацію та проведення боротьби з молюсками хімічними чи біологічними методами у випадках обмежених площ біотопів;

- біотермічне знезараження гною, недопущення потрапляння його на сільськогосподарські угіддя без попереднього знезараження.