Лептоспіроз– найбільш розповсюджений зооноз у світі. Ним хворіють не тільки люди, а й тварини, дикі гризуни і м’ясоїдні.

     Лептоспіроз – це гостре інфекційне захворювання, спільне для людини та тварин. Збудником лептоспірозу є бактерії лептоспіри, які присутні в організмі багатьох видів диких та домашніх тварин. Найбільшим резервуаром лептоспірозу в природі є гризуни (пацюки, миші, полівки, ондатри тощо), серед свійських тварин – велика та дрібна рогата худоба, свині, собаки. У світі на сьогодні захворювання тварин і людини викликають близько 250 сероварів лептоспір, об’єднаних у 26 серогруп. В Україні лептоспіроз спричинюють збудники 17 серогруп.

     Основним резервуаром лептоспірозної інфекції у природі є різні види дрібних ссавців. У першу чергу небезпеку для людини і свійських тварин становлять пацюки та миші, які, в основному, хворіють без клінічних ознак та є носіями збудника все своє життя. Вони можуть поширювати лептоспіроз, забруднюючи навколишнє середовище сечею та через укуси людей чи тварин. Останні можуть також заразитися, вживаючи їжу, забруднену екскрементами гризунів або під час обнюхування чи облизування забруднених лептоспірами предметів.

     До групи ризику щодо лептоспірозу відносять міських собак. Найхарактерніші форми лептоспірозу собак – інфекційна жовтуха і тиф. На початку захворювання за клінічними ознаками часто нагадує парвовірусний ентерит: блювання, пронос або запори, шерсть тьмяна, нерідко з лупою, стулясті виділення з очей, від собаки виходить різкий неприємний запах.

     Жовтяничне забарвлення слизових оболонок ротової порожнини, очей, окремих ділянок шкірного покриву добре стає помітним через добу-дві після захворювання. Сеча – темно-жовтого кольору, з великим вмістом білка. Часто з'являється запалення кон'юнктиви очей, свербіж.

     Частіше хворіють на лептоспіроз кобелі, тому що вони виявляють найбільший інтерес (обнюхування, облизування) до собачих міток. Основний шлях проникнення збудника в організм – слизові оболонки, можлива передача через відкриті рани у кров. Собака, що викупався у стоячій водоймі, цілком може захворіти на лептоспіроз. Також можлива передача збудника при побутових контактах через загальний нашийник під час «знайомства» собак на вулиці, через укуси кліщів. Також можуть заражатися лептоспірозом при поїданні щурів, мишей, сирого м'яса, від хворих домашніх тварин.

     Результат хвороби у нещеплених тварин здебільшого летальний (до 90%). На жаль, щеплені собаки теж ризикують заразитися при несприятливому епідеміологічному становищі. Перехворілі собаки залишаються лептоспіроносіями протягом трьох років і є джерелом збудника хвороби для тварин та людини. Тому їх треба обов’язково досліджувати на лептоспіроносійство і проводити заходи щодо його усунення. Зараження людини від собаки трапляється рідко, бо сеча у них кислої реакції, у якій лептоспіра довго не виживає у навколишньому середовищі, проте у зв’язку з тісним контактом людини і чотириногих друзів усе ж таки слід остерігатися можливості зараження від цих тварин.

     Лікування спрямоване на усунення певних симптомів хвороби та полегшення загального стану тварини: до нього відносять застосування спазмолітичних препаратів, препаратів, що захищають печінку, протиблювотних, протисудомних та серцевих препаратів. Собаку поміщають у тепле приміщення, у разі розвитку зневоднення внутрішньовенно вводять збалансовані розчини глюкози, вітаміни. Собаки, що одужали, набувають стійкий і напружений імунітет, який тримається роками.

     Для профілактики лептоспірозу собак слід щороку вакцинувати.