Туберкульоз великої рогатої худоби й інших тварин завдає значні економічні збитки сільському господарству й становить суттєву загрозу здоров’ю людей.

     Збудник туберкульозу. Належить до роду Mycobacterium, в якому розрізняють 5 видів патогенних мікобактерій: Myc. Tuberculosis – збудник туберкульозу людини; Myc. Bovis – збудник туберкульозу великої рогатої худоби; Myc. Avium – збудник туберкульозу птахів; Myc. Murium – збудник туберкульозу мишей; Myc. Poikilotermum – збудник туберкульозу холоднокровних. Видову належність збудника туберкульозу визначають на основі культурально – морфологічних властивостей та вірулентності для різних тварин і людини.

     З організму збудник виділяється з харкотинням, фекаліями, молоком, рідко – із сечею та спермою. Факторами передавання збудника є повітря, корми, вода, підстилка та інші предмети, забруднені виділеннями хворих тварин. Зараження на туберкульоз сприйнятливих тварин відбувається через дихальні шляхи і травний канал. Велика рогата худоба інфікується в основному під час вдихання дрібних крапель, що відкашлюються хворими тваринами, або часточок пилу, в яких міститься збудник. Дуже рідко відбувається внутрішньоутробне зараження, а також через соски вимені, кон’юнктиву, слизові оболонки статевих органів і шкіру. Телята заражаються при згодовуванні їм незнешкодженого молока від хворих корів.

     Туберкульоз великої рогатої худоби є типовою стійловою інфекцією, хоча зараження спостерігається і при пасовищному утриманні. Захворювання поширюється в стаді повільно, масове перезараження відбувається впродовж багатьох місяців. Однак у разі скупченого утримання тварин, перебування їх у вологих, погано освітлених чи недостатньо вентильованих приміщеннях, відсутності моціону та неповноцінної годівлі перезараження туберкульозом відбувається значно швидше.

     Клінічні ознаки хвороби. Найвищу небезпеку захворювання становить для молодняка. У молодих телят найчастіше діагностується гостра форма перебігу патології. Діагностувати захворювання вдається шляхом взяття внутрішньошкірної проби. У дорослих особин хвороба протікає трохи інакше, відзначається хронічний перебіг туберкульозу, тривалий час відсутні будь-які симптоми. Як правило, з моменту зараження до прояву перших ознак проходить орієнтовно два – три тижні. Часом тривалість інкубаційного періоду може становити кілька місяців. У тварин з сильною імунною системою бактерія може перебувати в пригніченому стані роками, але при цьому худоба є джерелом інфекції і заражає інших особин і людину. У великої рогатої худоби виділяють дві основні форми захворювання – легенева та плеврова. Перша супроводжується розвитком такої клінічної картини: осередок захворювання розташовується в грудях. Ось чому корова кашляє при ураженні туберкульозом. При цьому чути короткий і сухий кашель. Патологічний стан супроводжується утрудненим вранці диханням, після тривалого лежання корова голосно і довго покашлює. У міру прогресування хвороби з’являється задишка і отхаркування мокроти. З носа і ротової порожнини тварини відчувається неприємний сторонній запах, може текти секрет.        Якщо прикласти до ребер вухо, будуть чутні різні сторонні шуми, наприклад, скрипи, потріскування і т.д. Худоба стрімко втрачає свою вагу. Шкірний покрив потовщується, туберкульоз вимені у корів супроводжується утворенням ущільнень. Це збільшені в розмірах залози, такі ж знаходяться і на шиї. Основним симптомом зараження ВРХ є утворенням цих вузликів, їх діаметр досягає 10 см. Досить часто в легенях при перебігу хвороби відбувається гнійний запальний процес. Після забою часто знаходять порожнини значних розмірів, наповнені омертвілими тканинами і гноєм. Плеврова форма захворювання вражає плевру і очеревину, утворюються численні маленькі новоутворення. Створювані горбики і вузлики з плином часу стають лискучими твердими наростами. Хвороба може вразити худобу будь – якого віку, зміни можуть бути непомітні для тваринника. Хвороба може бути виявлена лише після забою.

     Основними методами діагностики туберкульозу є: зажиттєвий – клінічний огляд, внутрішньошкірна туберкулінова проба (алергічні дослідження) та посмертний – патолого-анатомічне та бактеріологічне дослідження.

     Найбільш поширений – алергічний метод виявлення цього захворювання. Тваринам роблять ін’єкцію 0,2 мл вакцини з туберкуліном в середину шиї або підхвостову складку (бику – виробнику) та вичікують 3 дня. Якщо місце уколу збільшилося на 3 мм і більше, спостерігаються хворобливі відчуття, підвищується температура, то результат вважається позитивним. Проводиться розтин померлої тварини. Зазвичай робиться при наявності позитивної або спірної реакції при туберкуліновій пробі. Спочатку шукають видимі зміни, характерні для туберкульозу, а потім проводяться лабораторні дослідження.

     Заходи боротьби. З метою своєчасного з'ясування епізоотичного стану в стадах у плановому порядку один раз на рік проводять діагностичні дослідження на туберкульоз. У благополучних господарствах проводять обов'язкові планові одноразові алергічні дослідження (туберкулінізації) при епізоотологічних (епідеміологічних) показниках і перед продажем тварин на племінні чи виробничі цілі.

     У неблагополучних господарствах проводять одноразове алергічне дослідження через кожні 30 – 45 діб. Залежно від епізоотичної ситуації може проводитись дослідження дворазовою внутрішньошкірною пробою, а також офтальмопробою. Реагуючих на туберкулін тварин ізолюють і не пізніше 15 діб здають на забій. Щоразу після вилучення із стада реагуючих на туберкулін тварин у приміщеннях ферм, де вони утримувались, проводять ретельне механічне очищення та дезінфекцію.

     Якщо при плановому дослідженні двічі підряд не буде виявлено хворих тварин, господарство ставлять на шестимісячний профілактичний контроль. При відсутності реагуючих і з клінічними ознаками захворювання тварин та після проведення комплексу заключних оздоровчих заходів господарство вважають оздоровленим від туберкульозу.

     Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області (контактний тел. 099-723-16-99) рекомендує у разі виявлення захворювань тварин або птиці негайно звернутись до Державних лікарень ветеринарної медицини, що опікуються населеним пунктом, де утримуються тварини.