Цистицеркоз тварин - розвиток та особливості небезпечного захворювання

У лабораторіях ветеринарно-санітарної експертизи ринків фіксуються час від часу випадки наявності паразитів у тушах овець. Тому наголошуємо на небезпеці придбання продуктів забою тварин на стихійних ринках, на яких відсутні лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи.

Цистицеркоз тенуікольний (Cysticercosis tennucollis) — цестодозне захворювання овець, кіз, свиней, рідше — великої рогатої худоби та диких травоїдних і всеїдних тварин, інколи людини, збудником якого є личинкова стадія стрічковий черв'яка. Містяться цистицерки на жувальних м’язах, м’язах серця, язика, шиї, сальнику, брижі, печінці, плеврі, діафрагмі та серозних покривах інших органів.

ЕТІОЛОГІЯ

Цистицеркоз тенуікольний — досить великий тонкостінний міхур (величиною до курячого яйця) овальної форми, який містить прозору рідину й сколекс. Паразитують гельмінти в тонкому відділі кишечника собак та диких м'ясоїдних.

Розвиваються паразити з участю дефінітивних живителів (м'ясоїдних) і проміжних (травоїдних та всеїдних тварин). З екскрементами дефінітивні живителі в зовнішнє середовище виділяють зрілі членики і яйця гельмінтів, які з кормом або водою заковтуються вівцями, свинями та іншими тваринами, спричиняючи в подальшому їхні захворювання на цистицеркоз.

ЕПІЗООТОЛОГІЧНІ ДАНІ

Хвороба поширена повсюди. Джерелом зараження овець і свиней в Україні є переважно собаки. Дикі тварини відіграють значно меншу роль в епізоотології тенуікольного цистицеркозу. Найбільш сприйнятливі до зараження ягнята й поросята. Факторами передачі збудника є трава пасовищ та інші види кормів, а також вода, забруднені яйцями паразита.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ

Залежно від інтенсивності інвазії, віку та загального стану організму тварини цистицеркоз тенуікольний перебігає у гострій та хронічній формах. Гострий перебіг хвороби зумовлений міграцією онкосфер і молодих цистицерків у паренхімі печінки та їхнім виходом у черевну порожнину. Перші симптоми хвороби з'являються через 3—5 днів після зараження й максимально розвиваються на 7—10-й день. Захворювання проявляється підвищенням температури тіла, прискоренням пульсу й дихання, занепокоєнням тварин, слинотечею, відмовою від корму, проносом та больовою реакцією при пальпації у ділянці печінки. Нерідко хвороба закінчується летально.

ДІАГНОСТИКА

Прижиттєва діагностика розроблена слабо. Беруть до уваги епізоотологічні дані й клінічні ознаки захворювання.

Точний діагноз встановлюють на розтині і найчастіше цистицерки локалізуються в жувальних м’язах, м’язах серця, язика, шиї, брижі, сальнику та в паренхіматозних органах. Для виявлення молодих цистицерків у печінці її ретельно подрібнюють й досліджують методом послідовного промивання з послідовним переглядом осаду під лупою. Диференціюють тенуікольний цистицеркоз від ехінококозу, при якому стінка міхура непрозора.

ЛІКУВАННЯ

Лікування при цистицеркозі – планова дегельмінтизація сільськогосподарських тварин.

ПРОФІЛАКТИКА

Має бути спрямована на розрив біологічної ланки між дефінітивними й проміжними живителями, чого досягають шляхом знищення бродячих собак і обов'язкової дегельмінтизації службових. Велике значення має ретельне ветеринарно-санітарне обстеження туш і знищення цистицерків, утилізація уражених паразитом органів та трупів тварин, проведення планової профілактичної дегельмінтизації.

Якщо людина їсть недоварене м’ясо, забруднене паразитом, вона може заразитися стрічковим черв’яком. Той, хто вважає, що зазнав впливу паразита, повинен негайно звернутися до лікаря.

Правильне приготування м’яса інактивує будь-які личинки, які можуть бути присутніми.

Рекомендуємо у разі виявлення захворювань тварин або птиці негайно звернутися до Державних лікарень ветеринарної медицини в зоні обслуговування населеного пункту, де утримуються тварини, або до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області (номер «Гарячої лінії» 099-723-16-99).