Закон про маркування харчових продуктів був прийнятий та набув чинності 06 серпня 2019 року. Згідно з вимогами цього закону, виробники зобов’язані вказувати наявність ГМО на упаковці, якщо їхня частка перевищує встановлену законодавством норму вмісту ГМО в продуктах харчування – 0,9%. Якими ще правовими нормами регулюється ринок ГМ продуктів в Україні і що потрібно знати виробникам.

     В Україні заборонено вирощувати генетично-модифіковану сировину з метою продажу до моменту внесення такої сировини в держреєстр. Разом з тим немає жодного зареєстрованого сорту ГМ - культури, оскільки діє Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів»
№ 1103-V. Однак на практиці українські аграрії продовжують засівати свої поля ГМ культурами, особливо стійкими до гербіцидів, – соєю та ріпаком. Разом з тим українське законодавство не забороняє виводити генетично модифіковані культури, але є нюанси. Зокрема, закон про ГМО дозволяє селекцію ГМ-культур у разі, якщо розробки в цьому напрямку мають науковий інтерес і проводяться на базі лабораторій дослідних інститутів НАНУ.

Вміст ГМО в продуктах: що вносити до держреєстру

     Правила поводження з ГМО в галузі сільськогосподарського виробництва встановлені низкою правових актів. Перші з них – Картахенський протокол про біобезпеку та Конвенція про біологічне різноманіття, до яких Україна приєдналася в 2012 році. Ці документи вводять загальні правила для всіх країн-учасників щодо обігу і вивільнення ГМО в навколишнє середовище. Наслідком домовленостей, досягнутих країнами-членами Конвенції і Протоколу, стало прийняття в 2007 році закону України “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів”. Даний нормативний акт є основним документом, який визначає вимоги щодо використання, вивільнення у навколишнє середовище та транскордонного переміщення генетично модифікованих організмів. Закон формує основні принципи та завдання державної політики у сфері поводження з
ГМ-продуктами. Одним із головних принципів є пріоритетність збереження здоров’я людини та охорони навколишнього природного середовища порівнянно з отриманням економічних переваг від застосування ГМО.

     Також вищезазначений документ встановлює певні правила гри для учасників ринку в частині обліку і контролю переміщень ГМО на території України: від створення таких організмів, їхніх реєстраційних випробувань до розміщення готових продуктів на ринку.

     У 2014 році до вищевказаного закону було внесено зміни, якими відкоригували перелік об’єктів, що підлягають державній реєстрації. Так, в державні реєстри ГМО в Україні зараз вносяться:

• сорти сільськогосподарських рослин і породи тварин, створені на основі ГМО;
• ГМО-джерела кормів;
• ГМО-джерела харчових продуктів.

     До цього обов’язковій держреєстрації також підлягали кормові домішки та ветеринарні препарати, засоби захисту рослин, косметичні засоби і медикаменти, отримані в результаті використання ГМО-сировини. Тобто, після набуття чинності змін до закону, виробники мають вносити до реєстру тільки джерела ГМО, а не кінцеві продукти, вироблені з них.

Як маркувати продукти, що містять ГМО

     Водночас, чинний закон “Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів” (простіше – закон про маркування харчових продуктів) чітко зобов’язує виробників маркувати продукти, що містять генно-модифіковані організми за прикладом країн Євросоюзу. Тобто, якщо в продуктах харчування, кормах для тварин або ветеринарних препаратах є ГМО і його зміст перевищує встановлену норму в 0,9%, виробник зобов’язаний вказати це на упаковці. Причому норма ця діє для будь-якого інгредієнта харчового продукту. А ось позначка «Без ГМО», до якої так звикли споживачі, не є обов’язковим елементом маркування. Її виробник може наносити на свій розсуд. Однак порядок залишається незмінним: відсутність ГМО в продукті необхідно підтвердити в порядку закону про безпеку харчових продуктів.

Відповідні норми, які визначають порядок маркування і відстеження  ГМ-продуктів, містяться в таких законах:

• “Про захист прав споживачів”
• “Про ветеринарну медицину”
• “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні ГМО”
• “Про основні засади та вимоги до безпеки і якості харчових продуктів”

Відповідальність за порушення законів про ГМО

     У системі відповідальності за незаконне вирощування і збут ГМ-культур є три складові: законодавча база, державний контроль за дотриманням цієї законодавчої бази і судова практика. Що стосується судової практики, то в Україні вона ще не склалася. На відміну від США, наприклад. Там виробник зважить всі ризики, перш ніж прийме рішення працювати з ГМО, адже судова тяганина може затягнутися на багато років і коштуватиме мільйони, а то і мільярди, які могли б лягти в розвиток виробництва.

     В Україні заборона на виробництво і переробку ГМ-культур відносна. За чинними законами, Держпродспоживслужба може відвідати виробника з плановою і позаплановою перевірками для проведення аналізу вирощуваних сортів. Про планову контролер зобов’язаний попередити виробника заздалегідь, для позапланової – достатньо скарги приватної особи. Важливий момент – перевіряючі мають мати офіційний дозвіл на зрізання листа культури, адже це – приватна власність. Але навіть якщо за результатами аналізу в листі буде виявлено трансгени, перевіряюча інстанція може лише зафіксувати порушення і передати справу далі до правоохоронних органів.

     Міністерство аграрної політики та продовольства України представило у Верховній Раді 07 жовтня 2022 року проєкт Закону України «Про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за обігом генетично модифікованих організмів і генетично модифікованої продукції для забезпечення продовольчої безпеки».

     Він передбачає системний та комплексний перегляд існуючого державного регулювання у сфері поводження з ГМО, забезпечення продовольчої безпеки держави шляхом здійснення державного нагляду (контролю) за використанням генетично модифікованих організмів і обігом генетично модифікованої продукції, а також гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу, імплементації відповідних правових актів.

     Основні положення проєкту Закону пропонують розмежувати повноваження органів державної влади з метою усунення дублювання функцій у сфері поводження з ГМО; удосконалити системи оцінювання ризиків ГМО щодо можливого впливу на здоров’я людини та навколишнього природного середовища; запровадити європейські механізми державної реєстрації ГМО, удосконалити вимоги до маркування ГМ-продукції, які не дозволять уводити в оману споживача, а також посилити державний контроль у сфері поводження з ГМО та встановити відповідальність за порушення законодавства у цій сфері.

     Реалізація законопроєкту матиме позитивний вплив на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб’єктів господарювання, громадян і держави, дозволить досягти системної сумісності законодавства України із законодавством ЄС у сфері поводження з ГМО.